І слава їх встає не вмерши,
                                                           Ятрить крізь відстані і час.
                                                           Було їх триста. Триста перший –
                                                           І ти, і я, і кожен з нас.
                                                                          Петро Шкрабюк     
         
     29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.
     Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла просто так її віддавати . Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М. Муравйова.
      На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.    

Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту–їх було майже 6 тисяч старих вояків а борців за волю України біля 600.
Десять йшло проти ста,
І кидались грудьми на гармати,
Бо за ними свята
Україна стояла, як мати.
І остання гупає гармата..
На життя без надій             
Їм стояти, стояти, стояти!

   
 Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.
Земля дрижала. Схід вогнем горів,
Сурмили сурми. Гримали гармати.
А в їх очах, вогнистих та завзятих
Палав святий, благословенний гнів.

     Сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед. На смерть…Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.
П’янила ниву кров їх чиста
Звершилося: вже бій стихав,
І впали всі героїв триста!
Останніх, смілих – гнів садиста
В полоні всіх закатував.
     35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених. Довго і жорстоко катували їх. Та  вони не впали на коліна, не просили пощади і помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, розстріляти!      
 Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, всі інші підхоплюють «Ще не вмерла Україна». І вже лежать тіла юнаків на снігу политому, їхньою кров’ю. Селяни з навколишніх сіл забрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм.
     1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

Ти впав, товаришу, у ранах
Між трупами таких, як сам ,
Та не останній в могіканах ,
Борониш ти святий вігвам.
Вони ідуть у лавах щільних
Вперед, вперед, і не один
Упав, як ти, в огнях свавільних
Під спів червоних хуртовин.
Благослови ж їх льот шалений ,
Умри з усміхом на устах ;
Не поведе більш кат скажений
Твоїх братів у кайданах.
Коли ж здригнуть міцні їх лави ,
Коли не схочуть умирать,
Покрий тавром ганьби й неслави ,
Спали пожежею проклять!..
День помирав, як недобитий лебідь,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригнулись зорі в сполотнілім небі
І тихо подали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало, діти, вас так мало, діти,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг… Навзнак. Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один… Кріпися Україно,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.

     
19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на аристократичному кладовищі в центрі Києва. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини «Пам’яті тридцяти».    

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

  Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві
     Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розквітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої. Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!». Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторінок нашої історії.
     Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.
     Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.
     Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації.
     Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
Слава, слава Україні і її народу,
Що своїм життям безцінним захищав свободу,
Що довідну самостійність розумом відстояв,-
Тричі слава Україні і її героям

     Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам'яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.