Не уходят поэты – живут их стихи.
Всё проходит, а боль – остаётся.
Среди жизненных бурь, разрушений, стихий
Каждой строчкой она отзовётся…

    Саме такими рядками, написаними практично за годину до початку заходу, Василь Крилатий розпочав літературне засідання «ЛІРИ». 
    Засідання, дещо незвичне….  Вечір-спогад, вечір – вшанування пам’яті  поетеси Зінаїди Кострової, яка нещодавно завершила свій земний шлях, залишаючи по собі добрий спомин, навіки вкарбований  у  папір.
    Як зазначили колеги по перу, в неї ніколи не було часу подумати про себе. Вона переймалася життям кожного, хто траплявся на шляху її життя. Когось – одружити, когось – влаштувати на роботу, когось – витягти з прірви під назвою «алкоголізм». Вона  прагнула бути потрібною… Вона прагнула жити…
    І, перечитуючи рядки її поезії, присутні знову і знову переживали ті моменти життя Зінаїди Миколаївни, про які щойно прочитали, відкривали потаємну сторону цієї сильної , невгамовної жінки:  щиру, лагідну, закохану, тендітну…  
           

Не говори, пожалуйста, не надо,
Молчи, чтоб отболевшее ушло.
Смотри, как капли, обрываясь, падают
И – вдребезги... себе и всем назло
                                   З.Н. Кострова  (Альманах 
                                                                                 «В стенах серебрянного века» 2013)